«Він поруч, і з ним легше …»
Київський філолог Володимир Панченко – про поезію Тараса Шевченка, національної гордості та історичному самосвідомості «малоросів»
Влітку 1843, повернувшись з Санкт-Петербурга на Україну після 14-річної розлуки з батьківщиною, молодий художник Тарас Шевченко був здивований блискучим прийомом, наданим йому в багатьох будинках лівобережного дворянства. На балу у графині Тетяни Волховської в її полтавському маєтку, наприклад, юні панночки, яких старанно привчали до французької мови, напам’ять читали гостю уривки з його поетичних творів!
Мемуаристи свідчать: «Кобзар», виданий в Петербурзі в 1840 році, передавали з рук в руки; поезія Шевченка «розбудила апатію і викликала любов до рідного слова». Здавалося б, Малоросія давно вже «розчинилася» в імперському просторі; нащадки представників козацької старші’ни перетворилися на російське дворянство; української мови відведена роль «мужицького» прислівники, недостойного бути мовою самодостатньою літератури, – а ось, піди ж ти, щось все ж відбувалося з цими незрозумілими «хохлами» з їх горезвісної «малоросійської шатость» (схильністю до бунтів. – Ред. ).
А відбувалося те, що в 1825 році історик Микола Маркевич обіцяв у листі автору поем «Войнаровський» і «Наливайко» Кіндрата Рилєєва: «Ви ще знайдете живим у нас дух Полуботка». Так, дух Полуботка – перекази-мрії про колишній Гетьманщині, козацькі часи, втраченої автономії – продовжував жити в середовищі спадкоємців старшини
ХVІІ-ХVІІІ століть. Можна навіть говорити про феномен «подвійної ідентичності»: у будинках Скоропадських, Кочубеїв, Капністів, Полуботків, Галаганів розуміли, що їх «вітчизна» – Росія, але «батьківщина» – Україна.
Поезія Тараса Шевченка тому й зачіпала багатьох його українських сучасників, що своєю пристрастю, болем, тугою, баченням національного майбутнього і воістину апостольським проповідництвом вона пробуджувала історична самосвідомість «малоросів», «заражала» їх почуттям гордості за своє, рідне. Якщо «Енеїда» Івана Котляревського багатьох лише бавила, то з поезією Тараса Шевченка все було інакше. Недарма Микола Костомаров, згадуючи про своє враження від «недрукованих творів», почутих з уст їх автора, зізнавався: «Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків замкнений багатьма замками …»
Здавалося, з таким безстрашністю, сарказмом, з такою пронизливою несамовитістю в Російській імперії тоді не писав ніхто. І не так важливо знати, що саме слухав в 1846 році історик: до того часу вже були написані і послання «І мертвим, і живим …», і вірш «Розрита могила», і містерія «Великий підвал», і поема «сон ». І всі вони випромінювали той «раптовий світло істини», який так вразив обережного Костомарова.
Для багатьох поколінь читачів саме ім’я Шевченка стало синонімом України. Відкриваючи його поезію, українці краще розуміють самих себе – вчорашніх і нинішніх. За цю унікальну можливість самопізнання, впізнавання себе в слові національного генія мільйони відповідають поетові тим визнанням, традиції якого стихійно закладалися ще за його життя. У селянських хатах прийнято було мати томик «Кобзаря». Тараса Шевченка шанували в багатьох аристократичних сім’ях.
Скептики іноді говорять про надмірне «культ Шевченка», його «обожнення», перетворенні на ікону. Так було в 1910-1920-х роках, так трапляється і нині, коли за вікном – постмодерністські часи. Звичайно, сліпе поклоніння ні до чого, в ньому завжди є якась театральність і нещирість. Особливо смішно бачити борошна деяких чиновників, які змушені – за посадою! – Покладати квіти, перерізати стрічки, цитувати з папірця високі слова … Мені завжди здавалося, що сам Шевченко тут ні при чому: до його імені, і вже тим більше до його віршів, позолота не прилипає. Було чимало випадків, коли вже в нинішній – незалежною! – Україні можновладці побоювалися Шевченко. Мовляв, ці (або ті) його вірші – «не вчасно».
Ще б! Адже, читаючи «Розриту могилу» (1843), мимоволі подумаєш і про нинішніх шести мільйонах українських «заробітчан» (трудових мігрантів) за кордоном, і про сучасних цинічних «латифундистів», підгортають під себе шевченківську «степ».
